Нестача робочої сили у європейському виробництві: Чи можуть гуманоїдні роботи заповнити прогалину?
Європейські виробники стикаються зі структурною трудовою кризою. Гуманоїдні роботи пропонують шлях до збереження виробничих потужностей – але лише за умови, якщо їхнє розгортання стане доступним для МСП.
Motion1 Inc. ·
Структурна криза, а не циклічна
Європейське виробництво стикається з дефіцитом робочої сили, який не вирішиться сам по собі. Це не тимчасовий спад, спричинений економічними циклами чи постпандемічними порушеннями. Це структурна, демографічна реальність, зумовлена силами, які накопичувалися десятиліттями, і які жодні витрати на найм не можуть змінити.
Цифри вражають. За даними Євростату, сімдесят сім відсотків виробників ЄС повідомляють про труднощі з пошуком працівників з потрібними навичками. У кількох країнах ЄС рівень вакансій у виробництві перевищує чотири відсотки - рівень, який вказує на системний дефіцит, а не на звичайне тертя на ринку праці. Середній вік робочої сили у виробництві продовжує зростати, при цьому щороку менше молодих людей обирають ці професії. Витрати на робочу силу в Західній Європі є одними з найвищих у світі, при цьому соціальні відрахування роботодавця додають від тридцяти до сорока відсотків до валової заробітної плати.
Це не проблеми, які можна вирішити підвищенням заробітної плати, хоча заробітна плата, безумовно, зростає. Це не проблеми, які можна вирішити кампаніями з підвищення обізнаності про автоматизацію, хоча обізнаність зростає. Це демографічні реалії: працівники виходять з робочої сили через старіння, і недостатньо молодих працівників обирають кар'єру у виробництві, щоб замінити їх. Кадровий резерв є структурно недостатнім.
Для операційних менеджерів на малих та середніх виробництвах цей дефіцит не є абстрактною макроекономічною тенденцією. Це щоденна реальність управління виробничими лініями з незаповненими вакансіями, покладаючись на понаднормову роботу для покриття прогалин, спостерігаючи, як якість погіршується, коли втомлені працівники працюють подовжені зміни, та відмовляючись від замовлень, тому що Ви не можете забезпечити потужність персоналом для їх виконання.
Вартість порожніх робочих місць
Дефіцит робочої сили не просто зменшує кількість працівників. Він каскадно поширюється на всю діяльність таким чином, що часто недооцінюється.
Знижена потужність є найбільш очевидним наслідком. Коли позиції залишаються незаповненими, виробничі лінії працюють нижче максимальної пропускної здатності. Виробник, який працює на вісімдесят відсотків потужності через дефіцит персоналу, втрачає двадцять відсотків свого потенційного доходу - не через недостатній попит чи обмеження обладнання, а тому, що недостатньо рук для виконання роботи.
Витрати на понаднормову роботу посилюють проблему. Існуючі працівники покривають прогалини за підвищеними тарифами, зазвичай від 150 до 200 відсотків стандартної заробітної плати. Це дорого в короткостроковій перспективі та нестійко в довгостроковій, оскільки хронічна понаднормова робота призводить до вигорання, збільшення прогулів та вищої плинності кадрів - що ще більше посилює дефіцит.
Якість страждає, коли працівники перевантажені. Втомлені оператори роблять більше помилок, пропускають більше дефектів та обирають більше коротких шляхів. Для виробників у регульованих галузях - харчова промисловість та виробництво напоїв, фармацевтика, автомобілебудування - проблеми з якістю можуть спричинити відкликання продукції, регуляторні заходи та репутаційну шкоду, яка значно перевищує вартість самого дефіциту робочої сили.
Надійність поставок знижується, оскільки виробнича потужність стає непередбачуваною. Клієнти, які не можуть покладатися на послідовні терміни доставки, зрештою знайдуть постачальників, які можуть це забезпечити. Для виробників МСП, які конкурують з більшими фірмами з глибшими кадровими резервами, це екзистенційна загроза.
Одна незаповнена позиція на виробничій лінії може коштувати виробнику від 50 000 до 100 000 євро щорічно у вигляді втраченої продуктивності - і більшість об'єктів мають кілька незаповнених позицій у будь-який момент часу.
Чому традиційна автоматизація не вирішила проблему
Промислові роботизовані руки десятиліттями працюють на заводах, і вони були надзвичайно успішні в автоматизації великооб'ємних, високоточних завдань з фіксованим положенням на спеціалізованих виробничих лініях. Але вони не вирішили проблему дефіциту робочої сили, тому що дефіцит зосереджений саме на тих завданнях, з якими традиційні роботизовані руки не можуть впоратися.
Роботизовані руки відмінно працюють у структурованих, передбачуваних середовищах, де завдання точно визначене, а робочий простір спеціально створений. Вони менш ефективні - і часто непрактичні - для завдань, що вимагають мобільності між робочими станціями, маніпуляції з різноманітними об'єктами різної форми та розміру, роботи в середовищах, розроблених для людей, а не для машин, та такої адаптивної спритності, яку часто вимагає рутинна виробнича робота.
Це ті завдання, де дефіцит робочої сили відчувається найгостріше:
- Пакування наприкінці лінії, де продукти різного розміру повинні відбиратися, перевірятися та пакуватися.
- Обробка матеріалів, де компоненти повинні переміщуватися між робочими станціями по цеху.
- Легка збірка, де деталі повинні орієнтуватися, вставлятися та закріплюватися з координацією рук, подібною до людської.
- Контроль якості, де візуальна оцінка та фізичні маніпуляції йдуть рука об руку.
Це та прогалина, яку покликані заповнити гуманоїдні роботи. Їхній людський форм-фактор означає, що вони можуть працювати в просторах, призначених для людських працівників, використовувати інструменти, розроблені для людських рук, переміщатися шляхами, розробленими для людських ніг, та виконувати завдання, розроблені для людської спритності. Вони не вимагають спеціально створених робочих осередків та модифікацій інфраструктури, які вимагають традиційні роботизовані руки.
Зробити гуманоїдів доступними для виробників, які їх найбільше потребують
Виробники, які найбільше постраждали від дефіциту робочої сили, парадоксально, найменш оснащені для розгортання гуманоїдних роботів традиційними методами. Виробник з п'ятдесятьма-п'ятьмастами працівниками не має команди робототехніків. Він не має 100 000 євро, щоб витратити на інтеграцію для кожного розгортання. Він не має місяців, щоб чекати, поки інженери працюють над ітераціями на заводському цеху.
Ось чому доступність платформи розгортання має таке ж значення, як і можливості апаратного забезпечення. Розгортання повинно усунути потребу в експертизі з робототехніки всередині заводу, щоб операційний менеджер - людина, яка розуміє роботу - міг просто передати завдання, а не писати технічне завдання на програмування. Воно повинно використовувати симуляцію на основі ШІ, щоб замінити місяці ручного інжинірингу днями автоматизованого навчання. Воно повинно пропонувати лізинг замість купівлі, щоб вся вартість перетворювалася на щомісячні операційні витрати, які вписуються в існуючу бюджетну структуру. І воно повинно надавати інструменти управління парком, які існуюча операційна команда може використовувати самостійно, без постійної підтримки зовнішніх фахівців.
Коли ці умови дотримані, гуманоїдна автоматизація стає доступною для виробників, які її найбільше потребують - малих та середніх компаній, які складають основу європейського виробництва і які є найбільш вразливими до демографічних сил, що спричиняють кризу робочої сили.
Поетапний шлях до впровадження
Виробники, які розглядають гуманоїдну автоматизацію, не повинні трансформувати всю свою діяльність за одну ніч. Найефективніша стратегія впровадження є поетапною, починаючи з малого та масштабуючи на основі продемонстрованих результатів.
Перша фаза - це пілотне розгортання одного або двох гуманоїдів на найбільш впливових, найважчих для заповнення позиціях. Мета полягає не в автоматизації всього заводу, а в перевірці технології у Вашому конкретному середовищі, вимірюванні реальної рентабельності інвестицій та зміцненні довіри всередині операційної команди. Ця фаза зазвичай займає від дванадцяти до п'ятнадцяти тижнів від оцінки до запуску.
Друга фаза розширює розгортання на додаткові позиції в межах того ж об'єкта, використовуючи робочі процеси, середовища симуляції та операційні знання, набуті під час пілоту. Оскільки інфраструктура вже існує, другий та третій гуманоїди розгортаються значно швидше, ніж перший.
Третя фаза масштабується на зміни, виробничі лінії та потенційно на кілька об'єктів. Платформа управління парком забезпечує послідовність, а гранична вартість кожної додаткової одиниці продовжує зменшуватися в міру зростання бібліотеки даних та робочих процесів.
Цей поетапний підхід управляє ризиками, одночасно формуючи організаційні можливості, необхідні для ефективного масштабування гуманоїдної автоматизації. Виробники, які розпочнуть Фазу 1 сьогодні, будуть масштабуватися у Фазі 3, тоді як їхні конкуренти все ще оцінюватимуть, чи варто починати.